Цивільні спори (нерухомість, відшкодування шкоди)

Послуга включає:

  • Професійна консультація спеціаліста;
  • Підготовка повного пакету документів;
  • Нотаріальне супроводження;
  • Сплата державних мит, зборів, платежів;
  • Проведення безпосередніх робіт пов'язаних з наданням послуги.

400 ГРН від 1 місяця
Цивільні спори (нерухомість, відшкодування шкоди)
  • Послуга доступна по всій Україні (Київ, Харків, Дніпро, Одеса, Львів, Кам’янське, Чернігів, Вінниця, Житомир, Хмельницький). Пропонуємо різні форми оплати

    Перш за все, треба звернути увагу на принципову відмінність цивільного права від інших галузей. Якщо зважити на історію розвитку права та юридичної науки загалом, не буде перебільшенням стверджувати, що саме цивільне право стало підмурівком формування закону – від римського приватного права до його рецепції (лат. reception – «запозичення») сучасністю. Саме в цивільному праві найменш виражено за визначенням (на відміну, скажімо, від кримінального чи адміністративного)  принцип публічності, за гіпертрофованого статусу якого право громадянина на приватність, в т.ч. приватну власність, вкрай обмежено чи взагалі відсутнє, натомість обсяг обов'язків є величезним, а їх виконання формально забезпечено застосуванням найсуворіших санкційта дріб'язкових бюрократичних приписів (СРСР, Північна Корея, Китай).

    Цивільні спори (нерухомість, відшкодування шкоди)

    Для приватного ж права властива диспозитивність (лат. dispositivus — «той, що розпоряджається», dispono — «розташовую, владную») – не лише як принцип судочинства, а й як відображення рівня правової культури населення і справжня рушійна сила самоорганізації. Навіть за наявності прогалин у законодавстві та, відповідно, спрощенні самої процедури судочинства рівень дотримання законів в країнах Європейської співдружності є набагато вищим за наш. Не випадково сама кількість давньоримських термінів у сучасному цивільному правообігу яскраво свідчить на користь  переважання загальних, «вічних» принципів моралі в діапазоні можливої поведінки суб’єктів в правовому полі над якимись штучними заборонами: справедливості – aequitas, доброї совісті – bona fides, суспільної користі – utilitas, громадського обов’язку – officium, Ipso iure – «чинити на підставі права», Ius est ars boni et aequi – «право є наука добра і справедливості».

    Сутність диспозитивності  - в можливості вільного звернення заінтересованих осіб до суду за захистом порушеного права чи охоронюваних законом інтересів (ст. 55 Конституції України). У ЦПКУ від 18.03.2004 р. йому присвячено цілу главу – Главу 12 «Диспозитивність та межі судового розгляду».  І взагалі – Ви можете не бути підприємцем чи держслужбовцем, не брати участі у виборах чи тим паче ніколи не вчинити злочин, але з цивільним правом стикається кожен сотні раз у житті – набуваючи цивільної дієздатності, купуючи чи продаючи товари чи житло, укладаючи навіть усно договір тощо.  

    Кожна особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ч. 2 ст. 11 ЦПКУ). Суд не повинен, як це було раніше, виконувати роль «слідчого» в цивільних справах, а має лише організовувати процес і керувати ним відповідно до своїх функцій. Як тут не згадати блискучий давньоримський вислів: «Буквоїдство нижче достоїнства судді» (Aucupia verborum sunt iudice sndigna).Відмова у прийнятті заяви до провадження суду з посиланням на норми матеріального права є неприпустимою, а відмовити в задоволенні неправової вимоги можливо лише після розгляду справи по суті. Переліки підстав для відмови у прийнятті позову чи закриття провадження у справі є вичерпними.       

    Практично неможливо обмежити кількість ситуацій та випадків в цивільному судочинстві, в яких знаходить свій вияв диспозитивність, але найголовніші новели чинного ЦПКУ така:

    • укладання в ході судового розгляду й під контролем суду шляхом взаємних поступок сторін мирової угоди, яка тягне за собою закриття провадження у справі, виключає можливість повторного звернення до суду за тим самим спором, між тими самими сторонами і з тих самих підстав (ст. 228 ЦПКУ).

    Вкрай низький рівень розуміння сутності договору та психологічна неготовність йти на поступки, домовлятися, пануюча в суспільній свідомості глобальна недовіра, на жаль, негативно виявляються і в відсутності належної практики застосування судами укладання мирової угоди. В той час як Віденська конвенція про право міжнародних договорів 1969 р. підкреслює виняткове значення договору взагалі як джерела міжнародного права і засобу розвитку мирної співпраці між націями. Часті випадки неналежного роз’яснення судом наслідків укладення мирової угоди, а також затвердження її умов з порушенням інтересів однієї зі сторін спричинюють скасування таких ухвал. Аналогічно важко просувається у нас і медіація (лат. mediatio – «посередництво» , «серединний шлях») як альтернативна до судової мирна практика узгодження спорів.

    На жаль, судова практика щодо визначення  моральної шкоди та її обсягу в матеріальному еквіваленті, а також реального отримання цих відшкодувань в Україні є суперечливою і перебуває лише на етапі становлення. В одних випадках позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди суди задовольняють автоматично при задоволенні основних вимог (ст. 23, ч. 1 ст. 1167 ЦКУ). В інших вони залишаються без задоволення з підстав: не ґрунтуються ні на законі, ні на договорі(ст. 611 ЦКУ); для договірних відносин - недоведеності порушення відповідачем прав та охоронюваних законом інтересів позивача або заподіяння йому душевних страждань.

    Серед справ, які вирішуються судами загальної юрисдикції в порядку цивільного судочинства, пальму першості не випадково утримують справи щодо майнових спорів, особливо стосовно нерухомості. Для позовів, що виникають з приводу захисту права власності та інших речових прав на нерухоме майно, діє виключна підсудність (ч. 1 ст. 114 ЦПКУ) - за місцем знаходження майна або основної його частини. Також треба враховувати дату набрання чинності новим ЦКУ - з 1 січня 2004 року – що впливає на можливість застосування ст. 344 ЦКУ для  визнання судом права власності на нерухоме майно за набувальною давністю.

    До таких позовів належать, зокрема, позови про:

    • визнання права на майно;

    • про витребування майна із чужого незаконного володіння;

    • про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном;

    • про встановлення сервітуту (певних обмежень у користуванні);

    • виключення майна з-під арешту; визнання правочину недійсним (незалежно від наявності вимоги позивача про застосування наслідків недійсності правочину – найбільш складна категорія справ) тощо.

    Важливо

    На жаль, не останнє місце серед причин подібних позовів мають непрозорі процедури проведення публічних торгів, на яких виставляється приватна нерухомість органами Державної виконавчої служби (ДВС) за вкрай низькими цінами, які інколи не відповідають реальній оцінці майна, а також шахрайські маніпуляції недобросовісних працівників нотаріату, банківських установ чи ЖКГ.  Отже, перед тим як брати участь у прилюдних торгах, детально вивчайте документи, аби застерегти себе від негативних наслідків. 

    Також активно задіяний в цивільному судочинстві інститут відшкодування шкоди, що хай і не виконує самостійної функції, як інститути власності, договору чи спадкування, та виконувана ним функція відновна, що забезпечує приведення майнового стану потерпілого у попередній, що існував до правопорушення (реституція – лат. restitution – «повернення»), в нашому суспільстві, очевидно, є чи не найголовнішою. Зобов'язання із відшкодування шкоди теж завдячують своїм походженням римлянам, тому їх традиційно називають деліктними (лат. delictum - «правопорушення»). Правове регулювання зобов'язання здійснюється Главою 82 ЦКУ, зокрема, обов'язкова підстава деліктної відповідальності – протиправність поведінки заподіювача шкоди (ч. 1 ст. 1166 ЦКУ).

    Окремо виділяються в цьому ряду зобов’язання, спричинені «джерелами підвищеної небезпеки» (ст. 1187 ЦКУ – їх перелік не вичерпний), серед яких найбільший відсоток справ становить діяльність із використанням транспортних засобів (ТЗ) в разі використання їх за цільовим призначенням, що за законом створює небезпеку як для водія, так і для інших осіб. Розгляд справ за позовами про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, врегульовано, окрім кодексів, ЗУ «Про дорожній рух», «Про страхування», «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та Правилами дорожнього руху (ПДР).

    Особа, що заподіяла шкоду, звільняється від обов'язку відшкодувати збиток, якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (ч. 5 ст. 1187, п. 1 ч. 2 ст. 1167 ЦКУ).

    Одним з найбільш стабільних форм забезпечення майнових інтересів та надійним інститутом гарантування їх поновлення завжди в цивілізованому світі було страхування (Глава 67 Розділу ІІІ (ст.ст. 979-099) ЦКУ). Згідно ж зі ст. 21 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2004 р. № 1961-IV, експлуатація ТЗ забороняється без поліса обов'язкового страхування, який є своєрідною формою укладання цього виду договору. Тому до розгляду спорів про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок ДТП, суд має право в порядку ст. 33 ЦПК залучити до участі у справі страховика власника автомобіля.

    Визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні ТЗ суди повинні активно застосовують посилатися на постанову Пленуму ВСУ від 27.03.1992 р. № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» у редакції від 24.10.2003 р. - при стягненні на користь потерпілого вартості пошкодженого майна враховується його зношеність.На жаль, фактичні витрати на ремонт здебільшого значно перевищують зазначену суму. До істотних умов договорів страхування належать індивідуальні ознаки ТЗ та територія страхового покриття.

    Страховим випадком не вважаються: пошкодження, знищення ТЗ або заволодіння ним третіми особами, якщо вони виникли внаслідок залишення в салоні ТЗ або у доступному місці ключів до ТЗ чи реєстраційних документів .Якщо договір страхування укладено, але перший платіж не внесено, він ще не є чинним, і страховик не зобов’язаний здійснювати страхову виплату, навіть якщо стався страховий випадок.Закон пов’язує обов’язок страховика здійснити відшкодування саме у зв’язку зі страховим випадком, не обумовлюючи це вимогою надання певних доказів страхувальником – так, відсутність довідки ДАІ не повинна стати підставою ні для часткового, а не повного, відшкодування, ні для відмови у ньому взагалі.

    Отже, аби вберегти свої нерви, час і кошти, аналізуйте договір страхування щодо істотних умов (ст. 982 ЦКУ): предмет договору;

    • строк договору;

    • страховий випадок;

    • страхова сума;

    • строки сплати.

    До того ж закон зобов’язує страховика ознайомити особу з правилами страхування – це, як правило, документ не з однієї сторінки тексту, насиченого специфічною термінологією. І тому без фахівця подібні договори краще не укладати, а тим паче варто звернутися до нашої компанії в разі розгляду справи про ДТП у суді.

    Пам’ятайте: досвідченість юриста ніде так сильно не впливає на результат розгляду справи, як в цивільному судочинстві. Вже сама позовна заява, рівень її написання здатні обумовити подальші дії судді: чи буде позов прийнятий до провадження (підвідомчість та підсудність), як відбудеться підготовка до розгляду справи у судовому засіданні та розгляд по суті, які особи та чи будуть  залучені до процесу, а докази - досліджені. У судовій практиці, на жаль, випадки безпідставної відмови у прийнятті позову з підстав, законом не передбачених, не є поодинокими.

    Навряд чи формулювання «порушення принципу диспозитивності» Вас задовольнить, а судова система стане враз досконалою. Тому за необхідності зверніться до наших юристів, які вже протягом багатьох років здійснюють представництво та захист у цивільних справах, з якими пов’язана левова частка спілкування із судом в житті кожного з нас.

    Дата оновлення 16.03.2024

    Якщо ви виявили помилку чи неточність в тексті, виділіть її та натисніть Ctrl + Enter

Замовлення послуги