Європейський суд з прав людини фактично дозволив українським транспортникам страйкувати

Українські пілоти мають право на страйк

2 жовтня 2014 Європейський суд з прав людини виніс рішення у справі Веніамін Тимошенко та інші проти України (заява 48408/12). Дана справа стосувалося заборони страйків згідно ЗУ «Про транспорт», який прямо забороняє страйк працівникам сфери транспорту на підставі ст. 18, де визначено, що припинення роботи (страйк) на підприємствах транспорту може бути у разі невиконання адміністрацією підприємства умов тарифних угод, крім випадків, пов'язаних з перевезенням пасажирів, обслуговуванням безперервно діючих виробництв, а також, коли страйк становить загрозу життю і здоров'ю людини. В той самий час, Європейська конвенція захисту прав людини та основних свобод не передбачає таких вимог.
Враховуючи, що статтею 11 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію (995_004) та практику Суду як джерело права. Таким чином, дане рішення ЄСПЛ прямо відкрило шлях до страйків не тільки в сфері транспорту, але в інших сферах діяльності, якщо її припинення не веде до загрози життю і здоров'ю громадян.

Юристи компанії «Реєстраційний сервіс» завжди аналізують останні рішення Європейського суду з прав людини в контексті відповідності норм українського права.

Переклад рішення Європейського суду з прав людини  (виклад фактів та правового обгрунтування)

Це рішення набуде стасуту остаточного відповідно до пункту 2 Статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

 У справі Веніамін Тимошенко та інші проти України,

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

• Марк Віллігер, Голова,

• Анжеліка Нюсбергер,

• Боштьян М. Зупанчіч,

• Ганна Юдківська,

• Вінсент А. де Гаетано,

• Андре Потоцький,

• Алес Печай судді,

• а також Клаудія Вестердік, Секретар секції, після обговорення за зачиненими дверима 9  вересня 2014,

постановляє таке рішення, що було ухвалено в цю дату.

Процедура

1.  Справу було розпочато за заявою (no. 48408/12), яку було подано до суду відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини та основоположних  свобод (далі – Конвенція) п’ятьма громадянами України:

• Веніаміном В’ячеславовичем Тимошенко (народився у 1975),

• Андрієм Миколайовичем Бородіним (народився у 1973),

• Ольгою Валерієвною Івановою (народилась у 1971),

• Олегом Петровичем Пушняком (народився у 1972) та

• Тарасом Олександровичем Товтим (народився у 1984).

Пан Бородін проживає в Борисполі та всі інші заявники живуть у Києві.

2.  Заявники представляли Пані О. Чугаєнко та Пан О. Коробко, юристи, які практикують у Києві. Уряд України, в основному, представляв його Уповноважений, Пані О. Давидчук.

3.  Заявники скаржилися, що заборона страйку членами екіпажу компанії Аеросвіт порушила їхні права, що гарантовані статтею 11 Конвенції.

4. 7 березня 2013 року про заяву було повідомлено Уряду.

5. Письмові пояснення були отримані від Європейської Конфедерації Профспілок (ЄКП), якій було надано право виступити у якості третьої сторони (Стаття 36 § 2 Конвенції та правило 44 § 3 Правил суду) 

ФАКТИ

I.  Обставини справи

6. На той момент заявники були працевлаштовані ПрАТ «Аеросвіт Ейрлайнз» («АероСвіт») у якості членів екіпажу. 

7.  Як підтверджується,          а саме, у протоколі засновницьких зборів профспілки від 2 липня 2003 року, всі заявник були членами профспілки.  Пан Тимошенко був їх головою.

8.  16 лютого 2011 року Національна служба посередництва і примирення зареєструвала колективний трудовий спір між працівниками та керівництвом компанії «Аеросвіт». Вимоги працівників стосувалися таких питань:

ремонт електронного обладнання систем кетерингу (харчування) та кондиціювання;

вдосконалення  безпеки польотів;

-     виплата заробітної плати не пізніше трьох днів до початку відпуски;

-       повна та вчасна виплата заробітної плати двічі на місяць;

-      3% підвищення заробітної плати та перерахунок за 2009 та 2010 роки;

-       виплата заробітної плати на базі обмінного курсу долару до української гривні за курсом НБУ та перерахунок заробітних плат починаючи з 2008 року;

-       перерахунок надбавок за вислугу років;

-       забезпечення членів екіпажу транспортом до та з аеропорту;

-       встановлення добових у розмірі 50 доларів США на особу на всі іноземні польоти;

-       хімчистка та прасування уніформи за рахунок роботодавця;

-       виділення щонайменше 0,3 відсотків фонду заробітної плати на спортивні та культурні заходи;

-      виплата працівникам бонусу 3.23% від прибутку 2008 року; та

-       інфляційне  коригування заробітної плати у випадку затримки, починаючи з 2008 року.

9.  16 березня та 12 квітня 2011 Національна служба посередництва і примирення зняла з реєстрації деякі з вимог працівників зазначивши, що вони були вирішені та послалась на рішення комісії з примирення від 28 лютого, 10 та 30 березня 2011 року..

10.  27 травня 2011 трудовий арбітраж НСПП  виніс рішення щодо інших вимог працівників після слухання, в якому представники обох сторін конфлікту брали участь. Він визнав більшість вимог законними та запропонував працівнику виконати їх.

11.  За відсутності будь-яких заходів контролю, члени екіпажу Аеросвіту, включаи заявника вирішили розпочати страйк.

12.  9 вересня 2011 року загальні збори трудового колективу авіакомпанії «Аеросвіт», намагаючись вирішити трудовий спір анонсували страйк 150 членів екіпажу. Страйк мав би розпочатися 28 вересня 2011 року та тривати до поки вимоги працівників не будуть повністю виконані.  Оголошення містило інформацію, що всі міжнародні рейси, яки виконувалися до  початку страйку буду виконані. Збори призначили страйком з шести осіб (включаючи всіх заявників, крім пана Пушняка, який, тим не менш, був присутній на зборах та голосував «за» страйк). Комітет  був наділений наступними помноженнями: проводити переговори від імені працівників з менеджментом компанії та органами державної влади;

привертати увагу до страйку ЗМІ;

отримувати інформацію від менеджменту компанії щодо виконання вимог працівників;

ініціювати та приймати учать у мітингах та пікетах на підтримку висунутих вимог;

підписувати договори з власником чи уповноваженою ним особою щодо вирішення трудового спору;

проводити консультації з НСПП.

13.  До 12 вересня 2011 року страйком повідомив наступні ограни щодо рішення провести страйк:

Роботодавця:

НСПП;

Мінінфракстури;

Мінсоцполітики;

Державну інспекцію праці;

Омбудсмена;

та ряд інших інституцій та організацій.

14.  19 вересня 2011 року менеджмент компанії «Аеросвіт» подав позов до Дарницького районного суду  м. Києва (далі – «Дарницький суд») проти профспілки бортпровідників з вимогою визнати страйк незаконним.

15.   26 вересня 2011 Дарницький суд провів перше слухання цієї справи. Інше слухання було призначено на ранок 28 вересня 2011 року.

16. Призначене слухання не відбулося з невідомих заявникам причин. Пізніше вони дізналися, що суддя був на лікарняному.

17.  28 вересня 2011 керівництво компанії «Аеросвіт» подало інший позов, на цей раз до Бориспільского районного суду (далі – Бориспільский суд») та проти страйкому з вимогою визнати страйк незаконним.

18.  29 вересян 2011 Бориспільский суд у письмовому провадженні виніс ухвалу, якою заборонив страйкому проводити страйк до вирішення позову роботодавця по суті.

19.  У той же день керівництво компанії «Аеросвіт» передало копію ухвали представникам профспілки.

20.   30 вересня 2011 року курівництво компанії відкликало свій позов з Дарницького суду.

21.   4 жовтня 2011 профспілка оскаржила ухвалу Бориспільского суду від 29 вересня 2011 року у Апеляційному суді Київської області (далі – Апеляційний суд). Вона зазначила, а саме, що страйком не може бути відповідачем у справі, бо він не був ні фізичною, ні юридичною особою. Та не  був уповноважений на представництво у судах від імені працівників, які виріши розпочати страйк.

22.   5 жовтня 2011 Апеляційний суд відхилив зазначені скарги.

23.  6 вересня 2011 року Бориспільський суд вирішив, що страйк буде незаконним та заборонив його. Суд послався на статтю 18 ЗУ «Про транспорт», яка забороняє страйки на транспортних підприємствах. Він зазначив, що «Аеросвіт» є великим транспортним пасажирським оператором, що виконує більше 80 міжнародних маршрутів  до 33 країн. Крім того, ураховуючи, що одним з основних завдань екіпажу є забезпечення безпеки пасажирів, суд вважає допустимим застосувати статтю 24 ЗУ «Про порядок вирішення трудових спорів (конфліктів), яка забороняє страйки. Він також послався на статю 44 Конституції України.

24.  Профспілка оскаржила це рішення. Вона повторила свої аргументи, які були зазначені у попередній скарзі від 4 жовтня 2011 року що правового положення страйкому. Вона також висловилась, що суд першої інстанції неправильно застосував ЗУ «Про транспорт» та мав би застосувати ЗУ «Про порядок вирішення трудових спорів (конфліктів).

25.  22 листопада та 19 грудня 2011 року відповідно Київський обласний апеляційний суд та Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних та кримінальних справ залишили без змін рішення від 6 жовтня 2011 року.

26.  20 січня 2012 року остаточне рішення Спеціалізованого суду було винесено відносно страйкому.

...

Право

I.  Стверджуване порушення статті 11 Конвенції

50.  Заявники оскаржили безумовне рішення органів влади заборонити страйк на підставі того, що  вони працювали у сфері пасажирських перевазень. Вони послалися на статтю 11 Конвенції, яка встановлює:

“1. Кожен має право на свободу мирних зібрань і свободу об'єднання з іншими особами, включаючи право створювати профспілки та вступати до них для захисту своїх інтересів.

2. Здійснення цих прав не підлягає жодним обмеженням, за винятком тих, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Ця стаття не перешкоджає запровадженню законних обмежень на здійснення цих прав особами, що входять до складу збройних сил, міліції чи адміністративних органів держави..”

A.  Допустимість

1.  Статус постраждалого пана Пушняка

51.  Уряд зауважив, що пан Пушняк не був членом страйкому відносно якого керівництвом компанії Аеросвіт був поданий позов з метою заборонити запланований страйк. Уряд також повідомив, що відсутні матеріали, які підтверджують його членство у профспілці.

52. Уряд продовжував стверджувати, що пан Пушняк не може вважатися постраждалим від стверджуваного порушення, і таким чином,  заява щодо нього має бути визнана неприйнятною.

53. Заявники оспорили аргумент Уряду. Вони стверджували, що всі вони, включаючи пана Пушняка були працевлаштовані компанією «Аеросвіт» в якості членів екіпажу. Крім того, всі вони були членами профспілки. Також, вони наголосили, що пан Пушняк, та інші заявники були присутніми на загальних зборах  9 вересня 2011 року на якому було оголошено страйк (див. п. 12 вище).

54.  Суд повторює, що слово «постраждалий» в контексті статті 34 Конвенції визначається як особа, яка прямо зазнала впливу дії чи бездіяльності. (див. Lüdi v. Switzerland, 15 June 1992, § 34, Series A no. 238).

55. У даній справі, як слушно зазначив уряд,  була ініційована лише друга група судових проваджень проти профспілкового комітету –  а саме, шести осіб, однак пан Пушняк не був серед них.

56. В той же час, залишається однозначним, що суттю позову в цих справах було оспорювання легітимності страйку, який було заплановано 150 робітниками компанії Аеросвіт, включаючи заявника.

Крім того, встановлено, що всі заявники були членами профспілки компанії (див. параграф 7 вище).

57.  Відповідно, Суд вважає, що відповідні судові рішення прямо вплинули на право заявників на страйк.

58.  Суд не випускає з уваги, що згідно його практики особа не може скаржитися на порушення своїх прав у справах, де вона не була стороною, навіть якщо він чи вона була акціонером та/або директором компанії, яка була стороною у провадженні (справі). (див.  Centro Europa 7 S.r.l. and Di Stefano v. Italy [GC], no. 38433/09, §§ 92 and 93, ECHR 2012).

59.  Тим не менш, враховуючи природу справи та особливості статусу страйкому та його функцій, буде неправильним проводити будь-які паралелі між цією справою та спорами, що виникають з корпоративних відносин, включаючи юридичних осіб корпоративного права (in addition to the case of Centro Europa 7 S.r.l. and Di Stefano, cited above, see, for other examples, Agrotexim and Others v. Greece, 24 October 1995, § 66, Series A no. 330‑A, and Camberrow MM5 AD v. Bulgaria (dec.), no. 50357/99, 1 April 2004)

60.  Таким чином, суд відхиляє це заперечення Уряду.

2.  Статус постраждалого щодо всіх заявників

61.  Уряд звернув увагу Суду щодо факту, що Бориспільській суд заборонив страйк в своєму рішенні від 29 вересня 2011 року, в той час, як страйк був запланований на 28 вересня 2011 року. Таким  чином, Уряд зауважив, що ніщо не забороняло їм почати страйк 28 вересня 2011 року.

62.   Заявники підкреслили, що страйк  не був запланований як одноденний та мав би продовжуватись до повного виконання вимог усіх працівників Вони ствердили, що страйк не був розпочатий 28 вересня 2011 року, як передбачалося, через  просту причину, що Дарницький районний суд повинен був розглядати справу вранці цього дня. Відповідно, було прийнято рішення відкласти початок страйку через очікування рішення суду, яке, як передбачали працівники, має бути на їх користь.

63.  Суд відзначає, що початок страйку був запланований на 28 вересня 2011 року та був заборонений день потому. Таким чином, працівник мали лише день для страйку. Треба мати на увазі,  тим не менш, що метою страйку було вирішення колективного трудового спору, та тривалість страйку залежала від того, коли таке трапиться.

64.  Враховуючи судове провадження, яке було розпочате керівництвом компанії та факт, що слухання було призначено на день, коли страйк мав розпочатися, цілком слушним є рішення працівників відкласти початок страйку до того моменту, поки суд розгляне справу. Якби суд заборонив страйк, то він би продовжувався лише декілька годин та навряд чи наблизив страйкуючих до їх мети; відповідно, якби суд прийняв інше рішення, то працівники мали б право провести страйк лише з незначною затримкою у порівнянні до їх початкових вимог.

65.  За даних обставинах аргументи Уряду не можуть бути прийняті. Суд відхиляє це заперечення уряду.

3.  Інше щодо прийнятності

66. Суд зазначає, що ця заява не є  явно неприйнятною у розумінні параграфу 3 статті 35 Конвенції. Вона не є неприйнятною з будь-яких інших причин. Вона має бути визнана прийнятною

B.  Суть

1.  Доводи сторін

(a)  заявники

67.  Заявники стверджували, що заборона страйку не мала ані легітимного підґрунтя та не переслідувала будь-яку легітимну мету.

68. Вони зауважили, що ця (прим. Заборона) базувалася на застарілих умовах ЗУ «Про транспорт», який передбачав безумовну заборону страйку працівників пасажирських перевізників, які (умови) суперечать Конституції України та  Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових  спорів (конфліктів)».

 69.  Заявники зауважили, що страйк був організований у відповідності до процедур, які передбачені ЗУ «Про порядок вирішення колективних трудових  спорів (конфліктів)» та що страйком повідомив усі відповідні органи влади про нього (прим. страйк)  та що працівники мали намір продовжувати працювати на мінімальному рівні під час страйку. Заявники, таким чином, наголошували, що страйк не призвів би до загрози життю чи здоров’я пасажирів,  єдина загроза, яка могла б мати місце – це втрата прибутку авіакомпанії.

70.  Вони послалися на відповідні принципи МОП, які передбачають загальне право на страйк за обмеженнями у випадку надзвичайного стану в країни та якщо ці обмеження можуть бути покладені лише на службовців та працівників сфери базових послуг у вузьмоку розумінні цього терміну.

(b)  Уряд

71.  Уряд визнав, що заборона страйку працівникам компанії «Аеросівт»  посягала на права працівників, що передбачені статтею 11 Конвенції.

72.  Уряд, тим не менш, ствердив що таке посягання було на підставі положень Конституції України, ЗУ «Про транспорт» та ЗУ «Про порядок вирішення трудових спорів (конфліктів)», що були сформульовані, на думку Уряду,  з достатньою точністю та чіткістю. Уряд зауважив, що таке посягання було законним на цій підставі.

73.  Наостанок, Уряд ствердив, посилаючись на рішення національних судів, що якби страйк відбувся, то він би поставив у небезпеку життя та здоров’я пасажирів, рейси мали б бути скасованими. У такому випадку, Уряд ствердив, що оскаржуване втручання переслідувало легітимну мету та було потрібно у демократичному суспільстві.

(c)  Європейська конфедерація профспілок

74. ЄКП наголосила, що право на страйк є основним для функціонування профспілкового руху у вільному суспільстві.

75. Вона надала комплексний аналіз міжнародних правових інструментів, які передбачили   прямо чи непрямо це право та запропонувала Суду визначити право на зібрання у відповідності до статті 11 Конвенції відповідно.   

76.  Наостанок, ЄКП зауважила, що відповідно до тривалої практики керівних органів Міжнародної організації праці, транспортний сектор у загальній та цивільній авіації чи у авіаційних послуг є поза межами  основних послуг.

2.  Оцінка суду

77.  Суд вважає, що така позиція співпадала у сторін, що заборона заплановано страйку являла собою втручання в права заявників на свободу зібрань у розумінні статті 11 Конвенції.

78. З урахуванням своєї практики, яка відзначає, що страйк є цілком захищеним статтею 11 (див. (see National Union of Rail, Maritime and Transport Workers v. the United Kingdom, no. 31045/10, § 84, 8 April 2014, з подальшими посиланням),  Суд не бачить причин вважати інакше.

79.  Суд далі відзначає, що таке втручання являтиме собою порушення статті 11 Конвенції допоки воно «не передбачено законом», переслідує одну чи декілька легітимних цілей та «є необхідним  у демократичному суспільств» для досягнення таких цілей.

80. Суд повторює, що термін «передбачено законом» у статті 11 Конвенції не тільки вимагає що захід, який оспорюється, повинен мати базу у національному праві, але також вимагає відповідну якість від закону.  Закон має бути зрозумілий для осіб, яких він стосується та сформульований з відповідною точністю, яка дозволить цим особам, у випадку необхідності та за допомогою відповідної поради, передбачити, у відповідних обставинах наслідки, які може потягти вчинене діяння.  (див, наприклад, Maestri v. Italy [GC], no. 39748/98, § 30, ECHR 2004‑I). 

81.  Суд повторює, що національні суди обґрунтовували заборону страйку, яка оскаржується у цій ставні на підставі статі 18 ЗУ «Про транспорт», статті 24 ЗУ «Про порядок вирішення трудових спорів (конфліктів)(див. пункти 23 та 27-29 вище). Таким чином, втручання було передбачено національним правом. Суд не має причин сумніватися, що вищезазначені положення законодавства були доступними. Залишається лише визначити чи були вони достатньо чіткими та передбачуваними.

82. Суд зауважує, що Конституція України, яка набула чинності у 1996 році передбачає право на страйк як засіб для захисту економічних та соціальних інтересів працівників. Що стосується порядку використання цього права чи підстав заборони страйку, то ці питання мають бути врегульовані законом (див. параграф 27 вище).

83.  Двома законами, які підлягають застосуванню, є ЗУ «Про порядок вирішення трудових спорів (конфліктів)» та ЗУ «Про транспорт». Суд зауважує, що стаття 24 Закону  «Про порядок вирішення трудових спорів (конфліктів)», яка стосується трудових спорів в усіх секторах забороняє страйки у наступних випадках: «Забороняється проведення страйку  за  умов,  якщо  припинення працівниками  роботи  створює  загрозу  життю  і  здоров'ю  людей, довкіллю або перешкоджає  запобіганню  стихійному  лиху,  аваріям, катастрофам, епідеміям та епізоотіям чи ліквідації їх наслідків (див параграф 28 вище). Ніщо у визначенні не вказує, що цей перелік є вичерпним. В той же час, стаття 18 ЗУ  «Про транспорт», яка не була змінена з моменту прийняття закону  та яка стосується лише транспортного сектору також передбачає ситуації у яких страйк може бути забороненим. Його норма є більш обмежуваною: до випадків, де страйк являє собою загрозу життю або здоров’ю людини, страйк також має бути забороненим щодо «випадків,   пов'язаних  з  перевезенням  пасажирів,обслуговуванням  безперервно  діючих  виробництв».

84. Треба звернути увагу, хоча ЗУ «Про порядок вирішення трудових спорів (конфліктів)» у Прикінцевих положеннях передбачає, що  інші закони та положення мають застосовуватися лише у випадку, якщо вони не суперечать цьому Закону та приведені у відповідність з ним,  але ЗУ «Про транспорт», незважаючи на це, застосовується без внесення поправок  16 років  з моменту набрання сили ЗУ «Про порядок вирішення трудових спорів (конфліктів)». (див, для порівняння, Vyerentsov v. Ukraine,no. 20372/11, § 55, 11 April 2013).

85. Вищевикладені міркування є достатніми для того, що Суд міг прийти до висновку, що втручання у права заявників, що передбачені статтею 11 Конвенції не ґрунтувалися на достатньо чітких та передбачених положеннях законодавства.

86. Таким чином, відповідно, мало місце порушення статті 11 Конвенції.

ІІ. Застосування статті 41 Конвенції

87. Стаття 41 Конвенції передбачає: 

“Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію..”

A.  Шкода

88.  Заявники вимагали 2,400, 000 євро на відшкодування майнової шкоди. Згідно їхніх розрахунків, це була сума заробітної плати. Заявники також вимагали 1 600 000 євро на відшкодування немайнової шкоди. Вони також посилалися у цьому зв’язку на ініційовану менеджментом процедуру банкрутства, яка, на їх думку, була незаконною, та яку міг би попередити страйк.

89. Уряд оспорив ці вимоги як нерелеванті, завищені та безпідставні.

90. Суд не бачить причино-наслідкового зв’язку між порушеним правом та стверджуваною майновою шкодою; він, таким чином, відхиляє скаргу. Тим не менш, він присуджує заявникам спільно 20 тисяч євро на відшкодування немайнової шкоди.

 

B.  Судові витрати

91.  Заявники не подали будь-яких вимог щодо відшкодування з цієї підстави, таким чином суд не присуджує жодної компенсації.

C.  Пеня

92.  Суд вважає за належне призначити пеню виходячи з розміру граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткових пункти.

 

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД

 

1.  Визнає одноголосно скаргу прийнятною;

 

2.  Постановляє  одноголосно що порушення статті 11  Конвенції мало місце;

 

3.  Постановляє, шістьма голосами проти одного

(a)  що упродовж трьох місяців від дня, коли це рішення набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач має виплатити заявнику 20000 (двадця тисяч) євро відшкодування моральної шкоди разом з будь-якими податками, які можуть нараховуватись; ця сума має бути конвертована в українські гривні за курсом на день здійснення платежу.

(b)  зі спливом зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на цю суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.;

 

4.  Відхиляє,  одноголосно іншу частину  вимог заявників справедливої сатисфакції.

Написано англійською мовою та постановлено 2 жовтня 2014 року відповідно до пункту 2 та 3 Параграфу 77 правил Суду.

Голова

Д. Шпільманн

Секретар

К. Вестердік